Порадив димерським хлопцям й дівчатам герой радянського союзу Віктор Капшук
Справді легендарна особистість побувала нещодавно у Великій Димерці. Свого часу про Віктора Капшука написали мало не всі газети Радянського Союзу. Простий хлопець із села Карапиші Київської області став знаменитим на всю 1/6 земної кулі у свої 20 років.
Воїн-афганець, людина, яка пройшла пекло тієї, для багатьох незрозумілої війни на території чужої, нехай і сусідньої держави. Війна, яка забрала життя більше 14 тисяч молодих життів.
...Старшина Віктор Капшук в одному з боїв на території Афганістану очолював десантну групу прикордонників. Понад дві години шестеро бійців стримували наступ майже 800 душманів. У ході бою четверо з них були поранені, але ворог не зміг їх перемогти. Ось за цей подвиг молодий український хлопець був удостоєний найвищого звання - Героя Радянського Союзу.
Його кітель, а жартома Віктор Дмитрович називає це бронежелетом, прикрашають багато нагород. Звісно, найцінніші з них - бойові.
Але свою розмову на зустрічі з учнями старших та педагогами Великодимерського НВК гість розпочав не зі згадки про свої бойові дії, не з розповіді про нагороди. Віктор Дмитрович говорив про буденні речі - навчання в школі, ставлення до учителів, до жінок, службу в армії. Ні, до Афганістана, своїх тяжких і драматичних буднів в десантно-штурмовій бригаді прикордонних військ він раз за разом повертався, але дуже мало акцентував увагу на своїй персоні.
Він говорив про своїх бойових побратимів, багато з яких загинули на війні. Він говорив про нелегку військову службу, розповідав про неї, як про чоловічу роботу, без прикрас. Віктор Капшук розповів про те, що мама його товариша, який приїхав додому в цинковій труні, отрумує за сина від держави аж 50 гривень. І от такою своєю щирістю він і викликав, певно, діалог між ним і учасниками зустрічі, до чого одразу і закликав.
Цінне в цій зустрічі, окрім того, що димерські й дівчата мали змогу поспілкуватися зі справжнім Героєм, й інше. Віктор Дмитрович, як кажуть, не обходив гострих кутів. Абсолютно Відверто вів розмову, наприклад, про тяжкий період у своєму післяафганському житті, коли опустилися руки, коли практично зійшов з життєвої колії.
- І нехай ось ця моя історія стане пересторогою для вас, - ділився думками з присутніми Віктор Капшук. - Ніколи не варто опускати руки, як би тяжко не було. Ніколи не варто вирішувати свої проблеми способами, які ще ніколи і ніколи до добра не довели.
... Учні, звісно, запитували Віктора Капшука про його бойові операції, про те, якою і за що була перша нагорода. Однак, певно найкращим запитанням із залу стала цікавість однієї дівчинки - а як Ви, мовляв, пройшовши таку складну війну, бачили смерть, каліцтво, а залишились таким життєрадісним?
- Мабуть тому, що треба любити і цінувати життя, цінувати те, що у вас є, - такою була відповідь Віктора Капшука.
Про те, що побачення з Героєм пройшло цікаво, що воно, безперечно, залишить в душах молодих димерців певний слід, свідчило й наступне. Багато хто захотів сфотографуватись з Героєм Радянського Союзу, взяти у нього автограф. І це було щиро, непідробно.
До речі, Віктор Капшук разом з підполковником Миколою Гермашем, заступником начальника Центрального музею прикордонної служби України, приїхали не з порожніми руками. Школі гості подарували книги та відеофільми. Ні, не про самого Героя, а про службу в прикордонних військах.
Друга ж частина зустрічі проходила вже в спортивному залі. Тут розгорнули пересувний Музей зброї, який теж прибув до Димерки з гостями. Цікавість у димерських школярів була неймовірною. Вони розглядали автомати, кулемети, їм дозволяли брати до рук пістолети, одягати військову форму. І безперервно
клацали фотоапарати.
Зустріч, безперечно, вдалася.
|
